Природно-заповідна територія Національного природного парку «Верховинський» знаходиться у високогір’ї Чивчино-Гринявських гір, в найбільш віддаленій та важкодоступній, південній частині Верховинщини. Наша установа займається охороною, відтворенням та рекреаційним використанням основних лісових природних комплексів і об’єктів на своєму терені.
На більшості території Парку ростуть хвойні ліси із малою домішкою листяних дерев, основу яких становлять дерева загальновідомої ялини європейської (смереки). Великою науковою та екологічною цінністю заповідної зони НПП «Верховинський» є його, дивом збережені, знамениті смерекові праліси. Вони займають площу 1823 га, що становить більше 15 % його території. В цьому зв’язку, ми хочемо познайомити вас із одним дуже цікавим природознавчим описом смерекових пралісів високогірного терену Гринявських гір, які росли тут від найдавніших часів.
Природознавчих описів смерекових пралісів Гуцульського регіону Українських Карпат нам відомо дуже мало. Із історії Гуцульщини ми знаємо, що давні гуцули Жаб’євщини, які традиційно займалися відгінними полонинським господарством, навколишні смерекові праліси вважали священними – «Божими Лісами». Жаб’євські гуцули одухотворювали навколишню дику природу, складали красиві гуцульські легенди і співанки, про навколишні трав’янисті полонини та густі смерекові ліси.
Дуже цікаві природознавчі описи смерекових пралісів Гуцульських Карпат, можна прочитати у книзі чернівецького професора Єротея Пігуляка «Верховинські згадки», яка була видана ще 120 років тому. Він звертає увагу, що його книга – це не художня видумка, а власними очима побачені й душею відчуті живописні картини дикої природи й полонинського господарства Гуцульського світу, початку ХХ ст.. Дальше, вашій увазі пропонуємо відтворення природознавчого опису смерекових пралісів Гринявських гір, що для давніх гуцулів Жаб’євщини, завжди були священними.
Український дослідник природи Єротей Пігуляк художньо описує свою літню подорож та природознавчі спостереження за збереженими смерековим пралісом. «Під час одноденної літньої мандрівки із села Гринева до Зеленої Ріки, ми подорожували широкими плаями, що ведуть до гірського перевалу Вихід, під великою горою Скупова (1579 м нрм.). Під цією визначною горою, на її південних схилах, якимось дивом ще зберігся густий темний смерековий праліс. Він дихає великою повагою і задумою. Лиш голову свою, праліс оповив легоньким голубим прозорим серпанком. Крізь той споконвічний смерековий праліс, ми будем тепер переходити вузьким плаєм.
Вступивши в смерековий праліс, зникає геть десь той веселий настрій царинковий, який ми зранку набули, під час піднімання із Гриневи, широкими гірськими плаями. Тут обнімає душу пралісова мужня повага. Навкруги добре видно, як піднімаються високо грубі й могутні їлиці та смереки, що стрімко пнуться у саме небо. Отак поважно стоять вони вже багато сотень років. Над їх головами вже пропливли віки, але здається, що без видимого сліду й без знаку. Немов би ті правічні їлиці й смереки ніяк не змінили минулі віки.
Високо вгорі сплелись тисячі міцних гілок в один густий покрив, в темно-зелене суцільне склепіння. Воно захищає смерековий праліс від бурі й вихрів та закриває від прозорливого сонячного світла. Все це створює в середині пралісу таємничу повагу. Так твориться святочний настрій, той благодатний спокій і тишина, що тільки в пралісі, як в церкві – Божім Домі царює.
В смерековому пралісі тихо навкруги, тут говорить тільки повага. Тут Дух Божий селиться в людському серці й тихомирить збентежену душу. Навколо панує благодатна тишина, лишень вершини смерік безперестанно розмовляють між собою. Там пливе неустанно, із всіх світів, священний «Дух Землі». Він оповідає всім деревам, що де на землі бачив і чув. Шпильочки і листочки дерев переповідають, що вони знають про життя цього світу.
Внизу, в глибокій міжгірній долині, шумить сигловий потік Тікач. Він неустанно говорить із вічним шепотом вершин гірських пралісових смерік. У тому віковічному пралісі видно смереки різного віку, а також видно повалені смереки, які впали під тягарем віків чи зломлені руйнівними вихрями. Там дуже поважна, величава атмосфера, вона навіть трохи лячна для подорожніх.
Поступово ми дійшли до самих витоків, підземних «головиць» потоку Тікач. Там ми відсвіжились чистенькою життєдайною водицею й продовжили підніматись поволі вгору на полонину Скупова. Вона здоймається, як би величезна зелена кіртовина, високо у небо. Низом по ній стеляться густі смерекові ліси, а верхом зеленіють трав’янисті полонини. На полонинах видно, то тут, то там, як пасеться маржина та вівці. В сигловій долині потоку було дуже тепло, аж душно.
Перейшовши темний смерековий праліс, ми піднімалися в чим раз вищі райони свіжішого й холоднішого повітря. Нога за ногою, крок за кроком, нарешті ми піднялися на вершину Скупової. Коли ми стали на самім верху, відкрився перед нами весь ряд найвищих гір-велетнів Чорногори та Чивчина. Вони немов би виринули, перед здивованими очима, із широкого розбурханого моря. Там гори і хмари купались у невиразно прозорім повітрі. Перед нами, в глибокій долині, крутою стрічкою, вилась блискуча стрічка Чорного Черемоша. Не далеко від Чорногори, в протяжній і широкій річковій долині, розкинулося велике гуцульське село Зелена Ріка, що мало давню назву «Підчорногора». Але тепер старші люди своє село «Рікою» зовуть. Ми стояли на Скуповій, немов би приковані до цього місця і дивилися мовчки на той казковий вид священної Чорногори і Чивчина. Враження несказанної святості й величі прекрасних гірських вершин, вливалось крізь наші очі й плило безмежно глибоко у наші душі.
Я старався все те, що бачив та відчував душею під час подорожування горами і полонинами, вірно передати своїми літературними описами. Маю надію, що вони піднесуть у людей любов до живописної природи Гуцульських Карпат та навчать глядіти на них не тільки очима, але й душею. Під час мандрівки, ми мали велике щастя чути таємний шепіт віковічних дерев, чарівний шум бистрих потоків, промовисту тишину смерекового пралісу, веселий усміх літньої квітучої царинки. Нам всім варто ближче спілкуватися із чарівними перлинами світу дикої природи благодатного Гуцульського краю».
На завершення додамо, що з точки зору природознавчих наук, смерекові праліси, котрі збереглися в окремих місцях Парку, на терені Чивчино-Гринявських гір, є справжнім екологічним феноменом Українських Карпат. Перші поселенці Жаб’євського регіону Гуцульських Карпат, які зайшли у цей високогірний лісовий і полонинський край, застали тут споконвічні смерекові праліси. Для нас важливо, що дохристиянському світогляді давніх гуцулів смерекові праліси були одухотвореними й вважалися священними природними об’єктами.
На жаль, під час ведення високогірного полонинського господарства та гірського лісового господарства на теренах сучасної Верховинщини, почалося поступове вирубування смерекових пралісів. Тому, чудом збережені залишки смерекових пралісів Українських Карпат, мають велику культурну і наукову цінність. Запропоноване відтворення природознавчого опису збереженого предковічного смерекового пралісу під горою Скупова, на терені Гринявських гір, було зроблено на основі фактичних матеріалів книги: Пігуляк Єротей. Верховинські згадки. В полонині Чівчін, ч. І. Над озером Шибене, ч. ІІ. / Упорядник Ярослав Зеленчук. – Косів. – Писаний Камінь, 2018. – 202 с.
Фото Я. Зеленчука. Природознавча експедиція працівників Парку, спільно із науковцями США, проводять обстеження смерекового пралісу терену Чивчинських гір.